Εἰς μίαν, Ἁγίαν, καθολικὴν καὶ ἀποστολικὴν Ἐκκλησίαν + Et unam sanctam,
catholicam et apostolicam Ecclesiam + Верую в единую, святую,
соборную и апостольскую Церковь

Среда, 13.12.2017, 21:55 По благословению Его Высокопреосвященства Михаила Венедикта архиепископа Сумского и Ахтырского 

Вы вошли как Гость | Группа "Гости"Приветствую Вас Гость | RSS | Главная | | Мой профиль | Регистрация | Выход | Вход

Главная » 2010 » Декабрь » 10 » ИСТОРИЯ ЗАРОЖДЕНИЯ ИПЦ
11:29
ИСТОРИЯ ЗАРОЖДЕНИЯ ИПЦ

Радянська влада з перших днів свого існування наразилися на опір православних християн. Жодна насильницька кампанія богоборців — чи то вилучення церковного скарбу, чи то закриття храмів — не обходилася без зіткнення з вірянами.

Більшовицькі гоніння на віру поступово заганяли християн у катакомби. Перші нелегальні групи так званих катакомбників в Україні з'явилися в 1922—1923 рр., коли церкви захоплювалися обновленцями. Православні, для яких було неприйнятним відвідування розкольницьких храмів, мусили збиратися на таємні молитовні зібрання. Наступними роками релігійне підпілля постійно поповнювалося віруючими скасованих громад, проте їх чисельність була ще незначною.

Ситуація кардинально змінилася після прийняття заступником місцеблюстителя РПЦ Сергієм Страгородським декларації про лояльність. Частина архієреїв звинуватила митрополита в ганебній капітуляції перед богоборчими властями, що принесли незчисленні страждання православним, і пішла з ним на розрив. Тим самим був покладений початок розламу, унаслідок якого постала Істинно-православна церква (ІПЦ). ІПЦ називали релігійні течії так званих «непоминаючих», що розірвали молитовні й адміністративні стосунки з митрополитом Сергієм. Найвпливовішим напрямом ІПЦ були йосифляни — послідовники митрополита Ленінградського Йосифа Петрових, духовного керівника антисергіанської опозиції. Наступником бунтівного владики, котрого в лютому 1928 р. відправили на заслання, став архієпископ Гдовський Димитрій Любимов. Навесні 1928 р. він доручив колишньому вікарію Воронізької єпархії єпископу Уразовському Олексію Бую керувати громадами півдня Росії та України. Відтак йосифляни цього регіону отримали назву «буївці».

До антисергіанської опозиції приєдналися єпископ Старобільський Павло Кратиров, який тоді перебував на покої у Харкові, і єпископ Бахмутський і Донецький Йоасаф Попов, який мешкав у Новомосковську, що на Дніпропетровщині. Неабияку роль у ствердженні Істинно-православної церкви зіграло чернецтво. У Києві істинно-православних опікував о. Анатолій Жураковський. У Харкові до єпископа Павла приєдналися колишній настоятель Києво-Печерської Лаври Климент (Жеретієнко), її намісник Макарій (Величко), ігумен Євстратій (Грумков) і чотири ченця

Єдності серед вірних ІПЦ на місцях не було. Особливо гострі стосунки спостерігалися між послідовниками єпископів Олексія Буя і Павла Кратирова.

В Україні домінував йосифлянський напрямок Істинно-православної церкви. У Донбасі найбільше громад належало єпископу Олексію Бую.

У підпіллі знаходилися також течії істинно-православних християн (ІПХ). До них відносилися стефанівці, послідовники монаха Суздальського монастиря Стефана Підгорного. Подібною до суздальців течією були іоанніти — наслідувачі протоієрея о. Іоанна Кронштадтського.

ІПЦ із самого початку стала на відверто антикомуністичні позиції. У період колективізації ІПЦ надала релігійного забарвлення антиколгоспному руху.

На рубежі 20-х — 30-х років катакомбників Мали легкі есхатологічні настрої.. Села заповнили різні святі, пророки, юродиві, котрі в один голос віщували падіння ненависного для них комуністичного режиму й колгоспного ладу.

Заперечуючи радянську владу, вірні ІПЦ водночас ідеалізували монархічний лад. Слід додати, що монархізм вірних ІПЦ часто був пов'язаний з антисемітизмом. Юдофобія розпалювалася бо саме євреї, особливо в партійному проводі, були головними ініціаторами гонінь на християн.

У 30-х рр. ХХ ст. органи НКВС розгромили катакомбне підпілля. У добу терору ІПЦ втратила практично всіх своїх архієреїв, а також значну частину духівництва. Поступово ІПЦ без власного духовенства вироджувалася й частково об'єдналася з громадами істинно-православних християн. З 30-х років стала впроваджуватися практика здійснення треб мирянами. Серед таїнств хрещення.

Значну увагу істинно-православні християни приділяли розповсюдженню релігійного самвидаву. У Донбасі, як і в інших частинах країни, це явище зародилося в 20-30-х рр., коли віруючі переписували й розносили по краю так звані «святі листи». Найпопулярнішим підпільним твором серед катакомбників до- і післявоєнного часу були «Видіння» або «Нові грізні слова Іоанна Кронштадського», рукописи яких можна було знайти майже в кожному населеному пункті шахтарського регіону. Ці пророцтва, що приписувалися настоятелю Андріївського собору в Кронштадті о. Іоанну Сергієву (1829—1908), найбільш шанованому істинно-православними християнами священику, мали передусім зміцніти людей у вірі. В окремих групах ІПХ, віруючі на моліннях окрім «Видінь» читали «Протоколи сионських мудреців» та інші антисемітські твори.

У 1990-х рр. в Україні відродилися громади ІПЦ. У цей період істинно-православних християн із новою силою охопили есхатологічні настрої. Вони відчутно здійснили вплив на вірних Україської православної церкви, зокрема це проявилося у ставленні віруючих цієї церкви до ідентифікаційних номерів як до числа звіра «666»

Просмотров: 845 | Добавил: Sxima | Рейтинг: 5.0/3
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Форма входа

Поиск

Календарь

«  Декабрь 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Наш опрос

Кого я больше всего люблю
Всего ответов: 987

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0